
Пізно я Тебе полюбив, Красо, така давня і така нова, пізно я Тебе полюбив.
Ось Ти був усередині мене, а я був зовні. Там я шукав Тебе.
Потворний, я кидався на прекрасні форми Твоїх творінь.
Ти був зі мною, але я не був із Тобою.
Твої творіння тримали мене далеко від Тебе; вони не існували б, якби не існували в Тобі.
Ти покликав мене, і Твій крик прорвав мою глухоту; Ти засяяв, і Твоє сяйво розвіяло мою сліпоту.
Ти поширив Свої пахощі, і я вдихнув їх та прагну Тебе; я скуштував Тебе, і тепер я голодний і спраглий; Ти доторкнувся до мене, і я палаю бажанням Твого миру.
(Святий Августин, Сповідь, книга X, глава 27, §38)

