
Невдовзі Франциск забрав свою послідовницю також із монастиря Сант-Анджело й поселив її в затворі Сан-Даміано.
У майже зруйнованій церкві Сан-Даміано Розп’яття промовило до Франциска: «Франциску, іди й відбудуй Мою Церкву, бо вона вся зруйнована й занепадає».
Юнак гадав, що цей наказ стосувався кам’яних стін. Тож він відбудував їх камінням і вапном. Та згодом збагнув, що Христів наказ стосувався іншого і що Церква — це тіло самого Ісуса, Який помирав у муках на Хресті.
Він відкинув усі багатства, зрікся будь-яких амбіцій, добровільно став смиренним і вбогим. Він одружився — як сам казав — із пані Бідністю.
Сан-Даміано, навіть відновлений недосвідченими руками Франциска, залишався вбогим місцем. Церква була схожа на церкву Санта-Марія-дельї-Анджелі: маленька, темна, зі стрілчастим склепінням. Навколишні будівлі могли вмістити монастир для кількох жінок, та й то переважно вбогих.
Так у Сан-Даміано постав Другий францисканський орден — жіноча гілка, яку назвали «Бідними жінками».
«Бідні жінки» — і більше ніякої назви.
«Бідні жінки», які жили з милостині, їли випрошений хліб і більшість днів постили.
Франциск добровільно одружився з убогістю. Клара ж захотіла стати самою убогістю, уособленням убогості.
У цьому сенсі вона єдналася з Франциском в абсолютній убогості — бажаній, прийнятій і плеканій з любові до великого, убогого Володаря й Господа всесвіту, Ісуса.
Стару церкву, над якою височіло велике Розп’яття, прикрасили оберемками польових квітів.
За апсидою був хор «бідних жінок», збитий із грубих, навіть не струганих дощок. У кам’яну підлогу було вмуровано стовп, навколо якого обертався примітивний пюпітр, освітлений олійною лампою.
Заґратоване вікно виходило до церкви, і крізь залізні ґрати «бідні жінки», наче ув’язнені, приймали Причастя.
З невеликого клуатру, що спирався на колони без капітелей, проходили до низької й темної трапезної. Навколо стояли грубі столи без скатертин. Там «бідні жінки», дякуючи Господу, їли те, що отримували як милостиню.
Клара віддавала перевагу маленьким шматочкам хліба.
Цілий буханець здавався їй надто великим багатством. Вона жила недоїдками, просила залишки. Натомість цілий буханець був повноцінним даром.
В одній спільній спальні на горішньому поверсі жили «бідні жінки». Велика гола й холодна кімната під кроквами даху. Замість ліжка — в’язка хмизу. Замість подушки — поліно. Простирадла з грубого конопляного полотна й ковдри, зшиті з латок.
Ноги босі за будь-якої пори року; грубий одяг, підперезаний мотузкою; поголені голови, вкриті білою та чорною тканиною.
Під одягом Клара носила волосяницю зі свинячої шкіри, щетиною до тіла. «Бідні жінки» — бідніших за яких годі було й уявити. У Сан-Даміано Клара прагнула першості в убогості. У світі не мало бути жінки вбогішої за неї.
Ніщо не було її власним; усе — позичене; кожен дар — добровільний.
Убогість добровільна, не лише прийнята, а й жадана як найзаповітніший привілей. Убогість радісна, вдоволена собою; убогість весела, святкова, не викликала відрази й не завдавала смутку.
Убогість без терня, та квітуча, мов троянда: вона усміхалася й раділа під сонцем Благодаті.
У Сан-Даміано не чулося ні скарг, ні зітхань. Убогість у тій халупі не завдавала болю, нестатки за тим столом не виснажували, незручності на тих постелях не мучили. Клара хотіла бути самою убогістю. Тож що вбогішою ставала, то більше була собою вдоволена; що вбогішою себе почувала, то більше раділа своєму становищу.
Квіточки святої Клари
переклад підготували Друзі Лазаря
© Tutti i diritti riservati. Riproduzione consentita solo chiedendo permesso a info@amicidilazzaro.it
(non verrà concesso a siti con pubblicità/ads o per usi commerciali)
© All rights reserved. Reproduction allowed only with permission from info@amicidilazzaro.it
(it will not be granted to sites with advertising/ads or for commercial uses)

